Розділ «Майстер і Маргарита»

— Машинально, — глухо відповів фіндиректор, відсмикнув руку і, своєю чергою, нетвердим голосом запитав: — Що це в тебе на обличчі?

— Машину занесло, вдарився об ручку дверцят, — відповів Варенуха, відводячи очі.

«Бреше!» — скрикнув подумки фіндиректор. Аж тут очі йому округліли й стали геть безтямними, і він утупився у спинку крісла.

Позаду крісла, на підлозі, лежали дві перехрещені тіні, одна густіша й чорніша, друга слабка та сіра. Виразно було видно на підлозі тіньову спинку крісла та його шпилясті ніжки, але над спинкою не було тіньової голови Варенухи, як також під ніжками не було ніг адміністратора.

«Він не відкидає тіні!» — у відчаї подумки скрикнув Римський. Його пройняло дрожем.

Варенуха злодійкувато озирнувся, услід за безумним поглядом Римського, за спинку крісла, й збагнув, що його викрито.

Він підвівся з крісла (те саме зробив і фіндиректор) і відступив від столу на крок, стискаючи в руках портфеля.

— Здогадався, клятий! Завжди був тямучий, — злісно осміхнувшись просто у вічі фіндиректорові, проказав Варенуха, несподівано відскочив від крісла до дверей і швидко зсунув донизу ґудзик англійського замка. Фіндиректор у відчаї озирнувся, відступаючи до вікна, що вело до саду, і в цьому вікні, залитому місяцем, побачив обличчя голої дівиці, що припало до шиби, та її голу руку, яка просунулася до кватирки і якою вона силкувалася відімкнути нижню засувку. Верхня була вже відімкнена.

Римському здалося, що світло в настільній лямпі гасне й що письмовий стіл хилиться. Римського обдало крижаною хвилею, та, на щастя для себе, він поборов себе й не впав. Решток його сил стало на те, щоб шепнути, але не крикнути:

— Рятуйте…

Варенуха, чатуючи двері, підскакував біля них, подовгу застрягаючи в повітрі й колишучись у ньому. Скрюченими пальцями він вимахував у бік Римського, сичав і цмокав, підморгував дівиці у вікні.

Та заквапилася, встромила руду голову до кватирки, витягла скільки могла руку, нігтями стала дряпати нижній шпінґалет і трясти раму. Рука її стала видовжуватися, як ґумова, і взялася трупною пазеленню. Нарешті зелені пальці мертвої обхопили голівку шпінґалета, крутнули її, й рама стала прочинятися. Римський слабо скрикнув, притулився до стіни і портфеля виставив уперед, як щита. Він розумів, що прийшла його загибель.

Рама широко розчахнулася, та замість нічної свіжости та пахощів лип до кімнати увірвався запах льоху. Покійниця ступила на підвіконня. Римський виразно бачив плями тління на її персах.

І в цей час радісний несподіваний крик півня долинув із саду, з тієї низької будівлі за тиром, де утримувались птахи, що брали участь у програмах. Горластий учений півень сурмив, сповіщаючи, що до Москви зі сходу котиться світанок.

Дика лють спотворила лице дівиці, вона видала хриплу лайку, а Варенуха коло дверей зойкнув та звалився з повітря на підлогу.

Крик півня повторився, дівиця клацнула зубами, і руді коси їй стали дуба. З третім криком півня вона обернулася й вилетіла геть. І слідом за нею, підскочивши та витягшись горизонтально в повітрі, скидаючись на летючого купідона, виплив поволі у вікно через письмовий стіл Варенуха.

Сивий як сніг, без єдиної чорної волосини старий, який недавно ще був Римським, підбіг до дверей, відстібнув ґудзика, відчинив двері й кинувся бігти темним коридором. Біля повороту на сходи він, стогнучи з жаху, намацав вимикача; і сходи освітилися. На сходах, трясучись та здригаючись, старий впав, бо йому здалося, що на нього згори м’яко звалився Варенуха.

Збігши додолу, Римський побачив чергового, що заснув на стільці біля каси у вестибулі. Римський прокрався повз нього навшпиньки й вислизнув у головні двері. На вулиці йому дещо полегшало. Він настільки оговтався, що, хапаючись за голову, зумів зміркувати, що капелюх його залишився в кабінеті.

Само собою, що за ним він не повернувся, а задихаючись, побіг через широку вулицю до протилежного рогу біля кінотеатру, коло якого маячив червонястий тьмяний вогник. За хвилину він вже був біля нього. Ніхто не встиг перехопити машину.

— До кур’єрського ленінградського, дам на чай, — тяжко дихаючи й тримаючись за серце, проказав старий.