Розділ «Майстер і Маргарита»

— Здрастуйте, докторе.

Доктор вклонився Рюхину, але, вклоняючись, дивився не на нього, а на Івана Миколайовича. Той сидів цілком нерухомо, зі злющим обличчям, зсунувши брови, і навіть не ворухнувся при вході лікаря.

— Ось, докторе, — чомусь таємничим шепотом промовив Рюхин, боязко оглядаючись на Івана Миколайовича, — відомий поет Іван Бездомний… ось, бачите… ми побоюємося, чи не біла гарячка…

— Дуже пив? — крізь зуби спитав доктор.

— Ні, випивав, але не так щоб вже…

— Тарганів, пацюків, чортиків чи летючих собак не ловив?

— Ні, — здригнувшись, відповів Рюхин, — я його вчора бачив і сьогодні рано. Він був абсолютно здоровий…

— А чого в кальсонах? Із ліжка взяли?

— Він, докторе, до ресторану прийшов отак…

— Ага, ага, — дуже задоволено сказав доктор, — а чого садна? Бився з кимсь?

— Він з паркану впав, а потім у ресторані вдарив одного… і ще декого…

— Так, так, так, — сказав доктор і, повернувшись до Івана, додав: — Здрастуйте!

— Здоров, шкідник! — злісно й гучно відповів Іван.

Рюхин зніяковів до того, що не насмілився підвести очей на чемного доктора. Та той нітрохи не образився, а звиклим, вправним жестом зняв окуляри, піднісши полу халата, заховав їх до задньої кишені штанів, а тоді запитав Івана:

— Скільки вам років?

— Та ходіть ви усі від мене під три чорти, їй-бо! — грубо закричав Іван і відвернувся.

— Чого ж ви сердитесь? Чи я сказав вам що прикре?

— Мені двадцять три роки, — збуджено промовив Іван, — і я подам скаргу на усіх вас. А на тебе особливо, гнидо! — удався він осібно до Рюхина.

— А на що ж ви хочете поскаржитися?

— На те що мене, здорову людину, схопили й силоміць притягли до божевільні! — гнівно відповів Іван.