Розділ «Майстер і Маргарита»

Тут здогадались накинутися на Івана — і накинулись. Свічка згасла, й окуляри, що зіскочили з обличчя, були миттєво розтоптані. Іван видав страшний бойовий гук, чутний, на загальну спокусу, аж на бульварі, і став захищатися. Задзеленчав, падаючи зі столів, посуд, заверещали жінки.

Поки офіціянти в’язали поета рушниками, в роздягальні йшла розмова між командиром бриґа та швайцаром.

— Ти бачив, що він у підштанках? — холодно питав пірат.

— Але ж, Арчибальде Арчибальдовичу, — трясучись, відповідав швайцар, — як оце я можу їх не впустити, як вони — член МАССОЛІТу?

— Ти бачив, що він у підштанках? — повторював пірат.

— Згляньтеся, Арчибальде Арчибальдовичу, — багряніючи, казав швайцар, — що ж я можу робити? Сам розумію, на веранді дами сидять…

— Дами тут ні до чого, дамам воно байдуже, — відповів пірат, буквально спалюючи швайцара очима, — а от міліції не байдуже! Людина в спідньому може рухатися вулицями Москви лише в одному разі, якщо йде в супроводі міліції, і лише до одного місця — до відділення міліції. А ти, якщо швайцар, мусиш знати, що, побачивши таку людину, маєш не гаючи ані миті, починати сюрчати. Ти чуєш? Чуєш, що діється на веранді?

Тут очманілий швайцар почув долітаюче з веранди гупання, биття посуду та жіноче лементування.

— Що з тобою зробити за це? — запитав флібустьєр.

Шкіра на обличчі швайцара набула тифозного відтінку, а очі помертвіли. Йому приверзлося, що чорне волосся, тепер зачесане на проділ, вкрилося вогняним шовком. Зникли плястрон і фрак[133], і за ремінним пасом виникло руків’я пістоля. Швайцар уявив себе повішеним на фор-марса-реї[134]. На власні очі він бачив свій власний вивалений язик та безживну голову, що впала на плече, і навіть почув плескіт хвилі за бортом. Коліна швайцарові підточилися. Та тут флібустьєр зласкавився до нього і погасив свій гострий погляд.

— Гляди, Миколо! Це востаннє. Нам таких швайцарів у ресторані й задурно не треба. Ти до церкви сторожем піди. — Промовивши це, командир скомандував точно, ясно, швидко: — Пантелія з буфетної. Міліціянта. Протокол. Машину. До психіятричної. — І додав: — Сюрчи!

За чверть години вкрай вражена публіка не тільки в ресторані, але й на самому бульварі та у вікнах будинків, що виходять до саду ресторану, бачила, як із воріт Грибоєдова Пантелій, швайцар, міліціянт, офіціянт та поет Рюхин виносили сповитого, мов ляльку, хлопця, який, заливаючись слізьми, плювався, мірячись влучити саме в Рюхина, захлинався слізьми й кричав на весь бульвар:

— Сволота!.. Сволота!..

Шофер вантажної машини із злим лицем заводив мотора. Поряд лихач гарячив коня, бив його по купрові бузковими віжками, кричав:

— А от на біговому! Я возив до психіятричної!

Довкола гомонів натовп, обговорюючи небачену подію; одне слово, був паскудний, мерзенний, спокусливий, свинячий скандал, який вщух лише тоді, як вантажівка понесла на собі від воріт Грибоєдова нещасного Івана Миколайовича, міліціянта, Пантелія й Рюхина.

Розділ 6

Шизофренія, як і було сказано

Коли до приймальні знаменитої психіятричної клініки, недавно відбудованої під Москвою на березі річки, увійшов чоловік з гострою борідкою й облачений у білий халат, була половина на другу ночі. Троє санітарів не зводили очей з Івана Миколайовича, який сидів на дивані. Тут був і вкрай схвильований поет Рюхин. Рушники, якими було зв’язано Івана Миколайовича, лежали жужмом на тому ж дивані. Руки й ноги Івана Миколайовича були вільні.

Побачивши прибулого, Рюхин зблід, кахикнув і нерішуче сказав: