Розділ «Майстер і Маргарита»

Тут Рюхин придивився до Івана й похолов: аніякого божевілля не було в того в очах. З каламутних, якими вони були в Грибоєдові, вони перемінилися на колишні, ясні.

«Батечку мій! — полохливо подумав Рюхин. — Та він і правда нормальний? Ото халепа! Навіщо ж ми й справді сюди його приволочили? Нормальний, нормальний, тільки пика подряпана…»

— Ви перебуваєте, — спокійно промовив лікар, присідаючи на білий табурет на блискучій нозі, — не в божевільні, а в клініці, де вас ніхто не стане затримувати, якщо в цьому немає потреби.

Іван Миколайович скоса зиркнув з недовірою, але усе ж пробурчав:

— Слава тобі, Господи! Знайшовсь нарешті один нормальний серед ідіотів, з котрих перший — бовдур і нездара Сашка!

— Хто цей Сашка-нездара? — поцікавився лікар.

— Та ось він, Рюхин![135] — відповів Іван і тицьнув брудним пальцем у напрямі Рюхина.

Той спалахнув з обурення.

«Оттака мені від нього дяка! — гірко подумав він. — За те, що виявив чулість до нього! От уже справді паскуда!»

— Типовий куркулець за своєю психологією, — промовив Іван Миколайович, якому, очевидно, допекло викривати Рюхина, — і до того куркулець, що ретельно маскується під пролетаря[136]. Погляньте на його пісну фізіономію та звірте з тими лункими віршами, які він написав до першого числа! Хе-хе-хе… «Здіймайтесь!» та «підіймайтесь!»… а ви зазирніть йому до нутра — що він там думає… ви жахнетеся! — Тут Іван Миколайович зловіщо розсміявся.

Рюхин тяжко сапав, був червоний і думав тільки про одне, що він відігрів в себе на грудях змію, що поспівчував тому, хто виявився насправді затятим ворогом. І головне, що й вдіяти нічого не можна було: не лаятися ж з душевнохворим?!

— А чого вас, власне, доправили до нас? — запитав лікар, уважно вислухавши викриття Бездомного.

— Та чорт би їх побрав, тих йолопів! Схопили, зв’язали якимось ганчір’ям і поволокли на вантажівці.

— Дозвольте вас запитати, ви чому до ресторану прийшли в самій білизні?

— Нічого тут немає дивного, — відповів Іван, — пішов я купатися на Москву-ріку, ну й поцупили мою одежу, а оце паскудство залишили! Не голяком оце ж мені Москвою йти? Вдяг що було, бо поспішав у ресторан до Грибоєдова.

Лікар питально поглянув на Рюхина, і той похмуро пробурмотів:

— Ресторан так називається.

— Угу, — сказав лікар, — а чого так поспішали? Якесь ділове побачення?

— Консультанта я ловлю, — відповів Іван Миколайович і тривожно озирнувся.

— Якого консультанта?