Розділ «Майстер і Маргарита»

— Звідки ж ви й про це знаєте?

— Рачте звернути увагу на мішка, прокураторе, — відказав Афраній, — ручаюся вам за те, що кров Юди линула хвилею. Мені траплялося бачити вбитих, прокураторе, на своєму віку!

— Отже він, певна річ, не встане?

— Ні, прокураторе, він встане, — відповів, посміхаючись філософічно, Афраній, — коли сурма Месії, на якого тут чекають, пролунає над ним. Але раніше він не встане!

— Годі, Афранію! Цю справу з’ясовано. Перейдімо до поховання.

— Страчених поховано, прокураторе.

— О Афранію, віддати вас до суду було б злочином. Ви гідні найвищої нагороди. Як воно було?

Афраній став розповідати й розповів, що в той час, як він сам розслідував справу Юди, команда таємної варти, керована його помічником, дісталася пагорка, коли настав вечір. Одного тіла на вершині вона не виявила. Пилат здригнувся, сказав хрипко:

— Ах, як же я цього не передбачив!

— Не варто турбуватися, прокураторе, — сказав Афраній і вів оповідь далі.

Тіла Дисмаса й Ґестаса з повидзьобуваними хижими птахами очима підняли й негайно кинулися на пошуки третього тіла. Його віднайшли дуже скоро. Якийсь чоловік…

— Левій Матвій, — не запитально, а радше ствердно сказав Пилат.

— Так, прокураторе…

Левій Матвій ховався в печері на північному схилі Лисого Черепа, дожидаючись сутінок. Голе тіло Єшуа Га-Ноцри було з ним. Коли варта увійшла до печери зі смолоскипом, Левій запав у розпуку та лють. Він кричав про те, що не скоїв жодного злочину, і що всякий, згідно із законом, має право поховати страченого злочинця, як побажає. Левій Матвій казав, що не хоче розлучитися з цим тілом. Він був збуджений, вигукував щось недоладне, то благав, то погрожував і проклинав…

— Його довелося схопити? — похмуро спитав Пилат.

— Ні, прокураторе, ні, — дуже заспокійливо відповів Афраній, — зарозумілого безумця вдалося вгамувати, пояснивши, що тіло буде поховано.

Левій, усвідомивши сказане, затих, але заявив, що нікуди не піде й бажає взяти участь у похороні. Він сказав, що не піде, навіть як його стануть вбивати, й навіть пропонував на цю мету хлібного ножа, якого мав при собі.

— Його вигнали? — здушеним голосом запитав Пилат.

— Ні, прокураторе, ні. Мій помічник дозволив йому взяти участь у похованні.

— Хто з ваших помічників керував цим? — запитав Пилат.