Розділ «Майстер і Маргарита»

— Чого ти, відповідай, — повторив Пилат.

— Я втомився, — відповів Левій і понуро поглянув у підлогу.

— Сядь, — промовив Пилат і вказав на крісло.

Левій недовірливо поглянув на прокуратора, рушив до крісла, злякано поглянув на золоті бильця та сів не в крісло, а поруч із ним.

— Поясни, чому сів не в крісло? — запитав Пилат.

— Я брудний, я його завожу, — сказав Левій, дивлячись у землю.

— Зараз тобі дадуть їсти.

— Я не хочу їсти, — відповів Левій.

— Навіщо ж брехати? — запитав тихо Пилат. — Ти ж, певно, не їв цілий день, а може навіть більше. Ну, добре, не їж. Я прикликав тебе, щоб ти мені показав ножа, який був при тобі.

— Вояки відібрали його мені, як заводили сюди, — відповів Левій і додав понуро: — Ви мені його поверніть, мені його треба віддати хазяїнові, я його вкрав.

— Навіщо?

— Щоб мотузки перерізати, — відповів Левій.

— Марк! — крикнув прокуратор, і кентуріон ступив під колони. — Ножа його мені дайте.

Кентуріон вийняв з одного з двох чохлів на поясі брудного хлібного ножа й подав його прокураторові, а сам відійшов.

— А в кого взяв ножа?

— У хлібній крамниці біля Гевронської брами, як увійти до міста, зразу ліворуч.

Пилат подивився на широке лезо, спробував пальцем, чи гострий ніж, навіщось, і сказав:

— За ножа не турбуйся, ножа повернуть до крамниці. А тепер мені треба друге: покажи хартію[359], яку ти носиш із собою та де записані слова Єшуа.

Левій з ненавистю поглянув на Пилата й всміхнувся такою недоброю усмішкою, що обличчя його спотворилося внівець.

— Усе хочете відібрати? І останнє, що маю? — спитав він.