Розділ «Майстер і Маргарита»

— Я не сказав тобі — віддай, — відповів Пилат, — я сказав — покажи.

Левій покопирсався за пазухою й витяг сувій пергамену. Пилат узяв його, розгорнув, розстелив між вогнями і, щулячись, став вивчати малорозбірливі чорнильні знаки. Трудно було зрозуміти ці кострубаті рядки, і Пилат морщився й схилявся до самого пергамену, водив пальцем рядками. Йому вдалося однак розібрати, що записане являє собою незв’язний ланцюг якихось висловів, якихось дат, господарчих нотаток та поетичних уривків. Дещо Пилат прочитав: «Смерти немає… Учора ми їли солодкі весняні бакуроти…»[360]

Ґримасуючи від натуги, Пилат мружився, читав: «Ми побачимо чисту річку життя… Людство споглядатиме на сонце крізь прозорий кристал…»

Тут Пилат здригнувся. В останніх рядках пергамену він розібрав слова: «… більшої вади… боягузтво».

Пилат згорнув пергамен і рвучким рухом подав його Левієві.

— Візьми, — сказав він і, помовчавши, додав: — Ти, як бачу, книжна людина, й годі тобі, самотньому, ходити в жебрацькій одежі без притулку. Я маю в Кесарії велику бібліотеку, я дуже багатий і хочу взяти тебе на службу. Ти будеш розбирати і зберігати папіруси[361], будеш ситий та вбраний.

Левій підвівся й відповів:

— Ні, я не хочу.

— Чому? — темніючи на лиці, спитав прокуратор. — Я тобі неприємний, ти мене боїшся?

Та сама негарна усмішка спотворила обличчя Левія, і він сказав:

— Ні, тому що ти боятимешся мене. Тобі не так вже легко буде дивитися мені у вічі після того, як ти його вбив.

— Мовчи, — відповів Пилат, — візьми грошей.

Левій заперечно похитав головою, а прокуратор вів далі:

— Ти, знаю, вважаєш себе учнем Єшуа, та я тобі скажу, що ти не засвоїв нічого з того, чого він тебе навчав. Бо якби це було так, ти доконче взяв би в мене що-небудь. Май на увазі, що він перед смертю сказав, що нікого не винує, — Пилат значущо підніс пальця, обличчя Пилата сіпалося. — І сам він неодмінно узяв би що-небудь. Ти жорстокий, а той жорстоким не був. Де тобі податися?

Левій раптом наблизився до столу, сперся об нього обома руками і, дивлячись розпломенілими очима на прокуратора, зашепотів йому:

— Ти, ігемоне, знай, що я в Єршалаїмі заріжу одну людину. Мені хочеться тобі це сказати, щоб ти знав, що крови ще буде.

— Я також знаю, що вона іще буде, — відповів Пилат, — своїми словами ти мене не здивував. Ти, звичайно, хочеш зарізати мене?

— Тебе мені зарізати не вдасться, — відповів Левій, ошкірившись та осміхаючись, — я не така вже недоумкувата людина, щоб на це розраховувати, але я заріжу Юду з Киріята, я присвячу цьому решту свого життя.

Тут насолода з’явилася в очах прокуратора, й він, підманивши до себе пальцем Левія Матвія, сказав:

— Цього тобі зробити не вдасться, ти себе не турбуй. Юду цієї ночі вже зарізали.