Розділ «Майстер і Маргарита»

— Так, саме як ви передбачали, прокураторе. Та, втім, — тут Афраній зірвав печать з пакунка й показав його нутро Пилатові.

— Схаменіться, що ви робите, Афранію, печаті ж бо, певно, храмові!

— Прокураторові не варто непокоїти себе цим питанням, — відповів Афраній, згортаючи пакунок.

— Невже ж ви маєте усі печаті? — розсміявшись, запитав Пилат.

— Інакше бути не може, прокураторе, — без усякого сміху, дуже суворо відповідав Афраній.

— Уявляю, що було в Каїфи.

— Так, прокураторе, це викликало дуже велике занепокоєння. Мене вони запросили негайно.

Навіть у напівтемряві було видно, як виблискують очі Пилата.

— Се цікаво, цікаво…

— Насмілюсь заперечити, прокураторе, се не було цікаво. Премарудна та превиснажна справа. На моє запитання, чи не сплачувались кому гроші в палаці Каїфи, мені сказали категорично, що цього не було.

— Ах так? Ну що ж, не сплачувались, то й не сплачувались. Тим складніше буде знайти вбивць.

— Саме так, прокураторе.

— Так, Афранію, ось що раптом спало мені на думку: чи не заподіяв він собі смерть?

— О ні, прокураторе[357], — навіть відкинувшись з подиву в кріслі, відповів Афраній, — пробачте мені, але це абсолютно неймовірно.

— Ах, у цьому місті все ймовірно! Ладний битися, що найближчого часу слава про це поповзе по всьому місту.

Тут Афраній метнув у прокуратора свій погляд, замислився й відповів:

— Таке може статися, прокураторе.

Прокуратор, видно, не міг розстатися з цим питанням про вбивство людини з Киріяту, хоча й так вже усе було ясно, і запитав навіть дещо мрійливо:

— А я бажав би бачити, як вони вбивали його.

— Вбито його з надзвичайною майстерністю, прокураторе, — відповів Афраній, дещо іронічно поглядаючи на прокуратора.