Розділ «Майстер і Маргарита»

— Оттак-пак! А навіщо ж?

— Він, мессіре, — пояснила Маргарита, — згубив одного майстра.

— Та самій-бо навіщо ж було труждатися? — спитав Волянд.

— Дозвольте мені, мессіре, — скрикнув радісно кіт, зіскакуючи.

— Та сиди ти, — буркнув Азазелло, підносячись, — я сам зараз з’їжджу…

— Ні! — вигукнула Маргарита. — Ні, благаю вас, мессіре, не треба цього.

— Воля ваша, воля ваша, — відповів Волянд, а Азазелло сів на своє місце.

— То на чому ж ми пак зупинилися, дорогоцінна королево Маргарито? — казав Коров’єв. — Ах так, серце. У серце він влучає, — Коров’єв простяг свого довгого пальця в напрямі Азазелла, — на вибір, у будь-яке передсердя або в будь-який шлуночок.

Маргарита не зразу збагнула, а збагнувши, вигукнула здивовано:

— То вони ж закриті!

— Дорога, — деренчав Коров’єв, — у тому ж то й штука, що закриті! У тім-бо й уся сіль! А у відкритий предмет може вцілити й аби-хто!

Коров’єв витяг з шухляди сімку вино, подав її Маргариті, попрохавши позначити нігтем одне з вічок. Маргарита позначила кутове верхнє праве. Гелла сховала карту під подушку, крикнувши:

— Готове!

Азазелло, який сидів, обернувшись від подушки, витяг з кишені фрачних штанів чорного автоматичного пістолета, поклав дуло його на плече і, не повертаючись до ліжка, стрелив, викликавши веселий переляк в Маргарити. З-під простреленої подушки витягли сімку. Помічене Маргаритою вічко було пробито.

— Не бажала б я стрітися з вами, коли в руках ваших револьвер, — кокетливо зиркаючи на Азазелла, сказала Маргарита. Вона мала пристрасть до усіх людей, що роблять будь-що першоклясно.

— Найдорожча королево, — пищав Коров’єв, — я нікому не раджу стрітися з ним, навіть як він не матиме жодного револьвера в руках! Даю слово колишнього реґента та заспівача, що ніхто не поздоровив би того, хто стрівся.

Кіт сидів похнюпившись під час досліду зі стріляниною і раптом заявив:

— Беруся перевершити рекорд із сімкою.

Азазелло у відповідь щось прогарчав. Та кіт був упертий і зажадав не одного, а двох револьверів. Азазелло дістав другого револьвера з другої задньої кишені штанів і разом із першим, презирливо кривлячи рота, простягнув їх хвалькові. Намітили два вічка на сімці. Кіт довго лаштувався, відвернувшись від подушки. Маргарита сиділа, заткнувши пальцями вуха, і дивилася на сову, що куняла на коминковій полиці. Кіт стрелив з обох револьверів, після чого зразу ж верескнула Гелла, вбита сова впала з коминка, і розбитий годинник став. Гелла, в якої права рука була закривавлена, з виттям вчепилася в шерсть котові, а він їй на відповіт у коси, й вони, звившись у клубок, покотилися підлогою. Один з келихів впав зі столу й розбився.

— Відтягніть від мене оскаженілу чортівку! — підвивав кіт, відбиваючись від Гелли, яка сиділа на ньому верхи. Задирак розтягли, Коров’єв хукнув на прострелений палець Гелли, і той загоївся.