Розділ «Майстер і Маргарита»

— Згляньтеся, королево, — прохарчав він, — невже ж я дозволив би собі налити дамі горілки? Це щирий спирт!

Маргарита всміхнулася й зробила спробу відсунути від себе склянку.

— Сміло пийте, — сказав Волянд і Маргарита відразу узяла склянку в руки. — Гелло, сідай, — наказав Волянд і пояснив Маргариті: — Ніч повні — святкова ніч, і я вечеряю в тісній компанії наближених та слуг. Отже, як ви себе почуваєте? Як пройшов цей втомливий баль?

— Потрясенно! — затріщав Коров’єв. — Усі зачаровані, закохані, розчавлені! Скільки такту, скільки вміння, чарівности та шарму!

Волянд мовчки підніс склянку й почаркувався з Маргаритою. Маргарита покірно випила, думаючи, що отут їй і буде капець од спирту. Та нічого прикрого не сталося. Живе тепло потекло їй по животі, щось м’яко вдарило в потилицю, повернулися сили, немовби вона прокинулась після тривалого освіжного сну, крім того, відчула вовчий голод. І на згадку про те, що вона не їла нічого з учорашнього вечора, він ще більше посилився. Вона стала жерцем ковтати ікру.

Бегемот укроїв скибу ананаса, посолив його, поперчив, з’їв, а потому так хвацько хильнув другу чарку спирту, що всі зааплодували.

Після другої чарки, випитої Маргаритою, свічки в канделябрах розпломенілися яскравіше, й у коминку додалося вогню. Жодного сп’яніння Маргарита не відчула. Кусаючи білими зубами м’ясо, Маргарита ласувала соком, що тік із нього, й водночас дивилася, як Бегемот намазує гірчицею устрицю.

— Ти ще винограду зверху поклади, — тихо сказала Гелла, пхнувши в бік кота.

— Просив би мене не вчити, — відповів Бегемот, — випадало сидіти за столом, не бійтеся, нераз випадало!

— Ах, як приємно вечеряти отак, при коминку, по-простому, — бряжчав Коров’єв, — у тісному колі…

— Ні, Фаґоте, — заперечував кіт, — баль має свою чарівність та розмах.

— Жодної чарівности в ньому немає й розмаху теж, а ці блазенські ведмеді, а також тигри в барі своїм риком мало не довели мене до міґрені, — сказав Волянд.

— Слухаюсь, мессіре, — сказав кіт, — якщо ви вважаєте, що немає розмаху, то й я негайно стану додержуватись такої ж думки.

— Ти диви! — відповів на це Волянд.

— Я пожартував, — сумирно сказав кіт, — а щодо тигрів, то я звелю їх засмажити.

— Тигрів не можна їсти, — сказала Гелла.

— Ви так гадаєте? Тоді прошу послухати, — озвався кіт і, мружачись з розкошів, розповів про те, як одного разу він поневірявся протягом дев’ятнадцяти днів у пустелі й єдине, чим він живився, було м’ясо забитого ним тигра. Усі зацікавлено вислухали цю захопливу розповідь, а коли Бегемот закінчив його, усі хором вигукнули:

— Брехня!

— Найцікавішим за усе в цій брехні є те, — сказав Волянд, — що вона — брехня від першого до останнього слова.

— Ах так? Брехня? — вигукнув кіт, і всі подумали, що він стане протестувати, але він лиш тихо сказав: — Історія розсудить нас.