Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Зараз скажу, — Герміона зі злістю жбурнула на купу непотрібних книжок "Трапези з

тролями". — Я вже кілька днів складаю речі, щоб ми були готові вирушити будь-якої

миті, а це, якщо хочеш знати, потребувало доволі складних чарів, не кажучи вже про викрадення

всіх Дикозорових запасів багатозільної настійки прямо з-під носа Ронової мами.

— А ще я видозмінила пам’ять своїм батькам, і вони тепер переконані, що насправді їх

звати Вендел та Моніка Вілкінзи, що вони все життя мріяли переселитися в Австралію, і

нарешті переселились. Це щоб Волдемортові важче було їх вистежити й витягти інформацію

про мене... а то й про тебе, бо я, на жаль, багатенько їм про тебе розповідала.

— Якщо я вцілію після нашого полювання за горокраксами, то знайду маму з татом і

розвію чари. А якщо ні... я застосувала досить добрі чари, вони їм забезпечать спокійне й

щасливе життя. До речі, Вендел і Моніка Вілкінзи не знають, що в них є дочка.

Герміонині очі знову наповнилися слізьми. Рон ще раз встав із ліжка, ще раз її пригорнув і

сердито зиркнув на Гаррі, немовби докоряючи за відсутність такту. Гаррі не знав, що й казати,

тим більше, що незвично було бачити, як Рон повчає інших тактовності.

* Я... вибач, Герміоно... я не...

* Не знав, чи ми з Роном розуміємо, що може статись, якщо ми подамося з тобою? То ми

розуміємо, Роне, покажи Гаррі, що ти зробив.

* Нє-а, він же щойно їв, — завагався Рон.

* Показуй, нехай знає!

* Ну, добре. Гаррі, йди сюди.