Гаррі Поттер і смертельні реліквії

обличчях, боявся, що саме його звинуватять у тому, що Поттер і досі живий. Одначе Волдеморт,

здавалося, говорив не стільки з ними, як сам з собою, розглядаючи непритомне тіло вгорі.

— Я виявив легковажність, тому від мене відвернулися щастя й удача, без яких не

здійснити жодних задумів, окрім хіба що найвиваженіших. Але я помудрішав. Я розумію те,

чого не розумів раніше. Я сам маю вбити Гаррі Поттера, і я це зроблю.

На цих словах, ніби у відповідь, зненацька пролунав жахливий, тягучий крик болю й

розпачу. Багато хто з присутніх здригнулися й поглянули вниз, бо крик цей долинав мовби з-під

їхніх ніг.

— Червохвосте, — проказав Волдеморт тим самим тихим замисленим тоном, не зводячи

очей з тіла, що оберталося вгорі, — чи ж я не велів тобі простежити, щоб наш полонений

поводився тихо?

* В-веліли, в-володарю, — зойкнув низенький чоловічок край стола, який сидів так

низько, що на перший погляд здавалося, ніби його місце вільне. Він зліз із стільця й подріботів з

кімнати, лишаючи по собі дивний відблиск срібла.

* Як я вже сказав, — продовжив Волдеморт, знову вдивляючись у напружені лиця

послідовників, — тепер я краще все розумію. Наприклад, перш, ніж убивати Гаррі Поттера, я

мушу позичити в когось із вас чарівну паличку.

На обличчях усіх присутніх проступив шок — так само він міг заявити, що хоче позичити

в когось руку.

— Немає охочих? — запитав Волдеморт. — Стривайте... мені здається, Луціусе, що тобі