Гаррі Поттер і смертельні реліквії

горокракс, що перстень, безперечно, зачаклований. Я взяв його й надів, і на мить уявив, що зараз

побачу Аріану, матір, батька, і попрошу в них пробачення за все...

* Я був такий дурний, Гаррі. За стільки років я так нічого й не навчився. Я був

недостойний поєднати смертельні реліквії, я в цьому переконувався багато разів, а це був

остаточний доказ.

* Чому? — запитав Гаррі. — Це ж було так природно! Ви захотіли побачити рідних. Що

тут поганого?

* Гаррі, можливо, тільки одна людина з мільйона могла б поєднати реліквії. Я міг

володіти тільки найслабшою з них, найменш дивовижною. Міг володіти бузиновою паличкою,

але не вихвалятися нею і не вбивати. Мені було дозволено її підкорити й нею користуватися, бо

я здобув її не для вигоди й завоювань, а щоб урятувати від неї інших.

— А от плащ я взяв з пустої цікавості, тому він не міг мені служити так, як служив тобі,

справжньому його власникові. Каменем я скористався б, щоб повернути тих, хто спочиває у

спокої, а не щоб вчинити самопожертву, як це зробив ти. Саме ти — гідний володар реліквій.

Дамблдор поплескав Гаррі по руці, а Гаррі глянув на старого і всміхнувся, не міг не

всміхнутися. Хіба можна тепер сердитись на Дамблдора?

— Навіщо ви все так ускладнили? Дамблдор усміхнувся якось несміливо.

— Гаррі, я розраховував, що тебе стримуватиме міс Ґрейнджер. Я боявся, що твоя гаряча

голова пересидить твоє добре серце. Боявся, що довідавшись про існування таких принадних

речей, ти, як і я сам, здобув би реліквії у невідповідний час і для хибної мети. Я хотів бути