Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Знову мовчанка. Гаррі не спитав, чи Дамблдор довідався, хто саме вбив Аріану. Він не

хотів цього знати, а ще менше хотів, щоб про це сказав сам Дамблдор. Нарешті він збагнув, що

саме бачив Дамблдор, коли дивився в дзеркало Яцрес, і чому Дамблдор з таким розумінням

ставився до того, чим воно так вабило Гаррі.

Досить довго вони сиділи мовчки, і скиглення істоти за їхніми спинами вже майже не

турбувало Гаррі. Нарешті він сказав:

— Ґріндельвальд намагався зупинити Волдеморта в його пошуках чарівної палички. Він

йому збрехав, сказав, що ніколи її не мав.

Дамблдор кивнув головою, дивлячись собі на коліна, а сльози й досі блищали на його

гачкуватому носі.

— Кажуть, на старість він розкаявся, коли сидів у одиночній камері в Нурменґарді. Маю

надію, що так воно й було. Хочеться думати, що він відчув увесь жах і ганебність того, що

накоїв. Можливо, збрехавши Волдеморту, він намагався хоч якось спокутувати свої гріхи...

перешкодити Волдемортові здобути реліквію...

— ...чи завадити проникненню у вашу гробницю? — припустив Гаррі, а Дамблдор витер

рукою очі.

Після чергової короткої паузи Гаррі сказав:

— Ви пробували скористатися воскресальним каменем. Дамблдор кивнув.

* Коли я виявив через стільки років у покинутій хатині Ґонтів реліквію, якої жадав понад

усе... хоч замолоду з цілком інших причин... я втратив голову, Гаррі. Я геть забув, що це