Гаррі Поттер і смертельні реліквії

гіркотою.

* Але плащ усе одно їх не врятував би, — поспішив його заспокоїти Гаррі. — Волдеморт

знав, де живуть мама й тато. Плащ не захистив би їх від закляття.

* Це правда, — зітхнув Дамблдор. — Правда.

Гаррі чекав, але Дамблдор нічого не казав, тож він вирішив йому нагадати.

— Отже, коли ви побачили плащ, то перестали шукати реліквії?

— О, так, — кволо відповів Дамблдор. Здавалося, що він силує себе дивитися Гаррі в очі. —

Ти знаєш, що сталося. Знаєш. Ти не можеш зневажати мене більше, ніж я сам себе зневажаю.

— Та я й не думаю вас зневажати...

— А повинен, — не вгавав Дамблдор. Він глибоко вдихнув. — Ти знаєш таємницю хвороби

моєї сестри, знаєш, що їй зробили ті маґли і яка вона стала. Знаєш, як мій бідолашний батько

прагнув помсти і заплатив за це сповна, померши в Азкабані. Знаєш, як моя мати присвятила своє

життя Аріані.

— Гаррі, мене це дратувало.

Дамблдор сказав це холодно й відверто. Він тепер дивився в далечінь у Гаррі над головою.

— Я був обдарований, я був талановитий. Хотів уникнути цього всього. Хотів сяяти.

Прагнув слави.

* Зрозумій мене правильно, — додав він, і мука так спотворила його лице, що воно знову

стало старече. — Я їх любив. Я любив батьків, любив брата й сестру, але я був егоїстом, Гаррі —

набагато егоїстичнішим, ніж ти можеш собі уявити, бо ти на диво безкорислива людина.