Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Це схоже, — поволі проказав він, — на вокзал Кінґс-Крос. Тільки тут він набагато

чистіший, безлюдний і немає поїздів.

* Вокзал Кінґс-Крос! —Дамблдор нестримно захихотів. — Це ж треба! Та невже?

— А де ж ми, по-вашому? — розгубився Гаррі.

— Мій любий хлопче, я не знаю. Це ж, як то кажуть, твоя гра.

Гаррі й гадки не мав, що це означає. Дамблдор доводив його до нестями. Гаррі глянув на

нього і пригадав питання, значно важливіше, ніж місце їхнього перебування.

* Смертельні реліквії, — сказав він і з радістю побачив, що ці слова стерли усмішку з

лиця Дамблдора.

* А, так, — Дамблдор здавався навіть дещо стурбованим.

* І що?

Чи не вперше за увесь час їхнього знайомства Дамблдор не був схожий на поважного

старого чоловіка. Анітрохи не схожий. Мигцем він нагадав маленького хлопчика, впійманого на

шкоді.

* Пробач мені, — пробурмотів він. — Пробач, що я тобі не довіряв. Що тобі не розповів.

Гаррі, я просто боявся, що в тебе нічого не вийде, як не вийшло в мене. Я боявся, що ти

повториш мої помилки. Пробач мені, Гаррі, благаю. Тепер я вже знаю, що ти кращий за мене.

* Що ви таке говорите? — розгубився Гаррі, спантеличений Дамблдоровим тоном і

слізьми, що несподівано проступили в нього на очах.

* Реліквії, реліквії, — пробурмотів Дамблдор. — Мрія зневіреної людини!