Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Але ж вони справжні!

* Справжні, небезпечні і знадливі для дурнів, — пояснив Дамблдор. — І я був таким

дурнем. Ти ж це знаєш, так? Я вже не приховую від тебе ніяких таємниць. Ти знаєш.

* Що знаю?

Дамблдор розвернувся до Гаррі всім своїм тілом, у його яскраво-синіх очах ще іскрилися

сльози.

— Володар смерті, Гаррі, володар Смерті! Хіба ж я, зрештою, був кращий за Волдеморта?

* Звичайно, кращий, — заперечив Гаррі. — Звичайно... як можна в цьому сумніватися?

Ви ніколи нікого не вбивали, якщо можна було цього уникнути!

* Це правда, правда, — підтвердив Дамблдор, наче дитина, що шукає розради. — Однак

я, Гаррі, теж шукав шляхів подолання смерті.

— Але ж ви шукали не те, що він, — стояв на своєму Гаррі. Після всієї злості на

Дамблдора дивно було сидіти тут, під високим склепінням даху, й виправдовувати Дамблдора

перед ним самим. — Реліквії, а не горокракси.

— Реліквії, — пробурмотів Дамблдор, — а не горокракси. Це точно.

Запала тиша. Істота за їхніми спинами скиглила, але Гаррі більше не озирався.

— Ґріндельвальд теж їх шукав? — поцікавився він. Дамблдор на мить заплющив очі і

кивнув.

* Саме це нас, насамперед, і зблизило, — тихо промовив він. — Двоє розумних

самовпевнених хлопців, одержимих одним і тим самим. Він захотів побувати в Ґодриковій Долині,