Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Чому?

* Туня мене н-ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамбддора.

* Той що?

Вона зміряла його лютим поглядом.

— А те, що вона моя сестра!

— Вона звичайна... — він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не

почула.

— Але ж ми їдемо! — сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. — Оце

головне! Ми їдемо в Гоґвортс!

Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.

* Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, — Снейп зрадів, що в неї поліпшується

настрій.

* Слизерин?

Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа,

почувши це слово, повернувся до них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля

вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою

аурою людини, оточеної любов’ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.

— Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? — запитав Джеймс

хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса.

Сіріус навіть не всміхнувся.