Гаррі Поттер і смертельні реліквії

супроводжував, перестрибуючи з картини в картину, маленький намальований лицар сер

Кадоґан. Він бряжчав обладунками й вигукував підбадьорливі слова, а його маленький коник

трюхикав поруч.

— Трясогузки й гультіпаки, шолудиві пси, провчи їх усіх, Гаррі, нехай начуваються!

Гаррі завернув за ріг і побачив Фреда з групкою учнів, серед яких були Лі Джордан і Анна

Ебот. Вони стояли біля ще одного порожнього постаменту, статуя з якого досі затуляла таємний

хід. Усі тримали напоготові чарівні палички і прислухалися, що діється в прихованому тунелі.

* Гарна нічка! — крикнув Фред, коли замок знову здригнувся, і Гаррі помчав далі,

зляканий і водночас підбадьорений. Він забіг у ще один коридор, де було повно сов, а місіс

Норіс сичала й намагалася дістати їх лапами — поза сумнівом, тільки для того, щоб загнати на

місце...

* Поттере!

Еберфорс Дамблдор стояв, перегородивши коридор, з чарівною паличкою напоготові.

— Через мій шинок перейшли вже сотні дітлахів, Поттере!

* Я знаю, ми їх евакуюємо, — сказав Гаррі. — Воддеморт...

* ...напав, бо йому не вручили тебе, — закінчив за нього Еберфорс, — я не глухий, це чув

цілий Гоґсмід. А ви не додумалися затримати кількох слизеринців заручниками? Там же були

діти смертежерів, а ви їх просто переправили в безпечне місце. Чи не розумніше було залишити

їх тут?

— Це Волдеморта не спинило б, — заперечив Гаррі, — а крім того, ваш брат так не вчинив