Гаррі Поттер і смертельні реліквії

З брязканням і криками юрба ожилих статуй протупала повз Гаррі — одні менші, інші

значно більші, ніж насправді. Були там і тварини, а брязкітливі лицарські обладунки

розмахували мечами й шпичастими ядрами на ланцюгах.

— А тепер, Поттере, — сказала Макґонеґел, — раджу тобі й міс Лавґуд повернутися до

ваших друзів і привести їх усіх у Велику залу... а я піду будити решту ґрифіндорців.

Піднявшись на наступний поверх, вони розійшлися. Гаррі й Луна побігли шукати

прихований вхід у кімнату на вимогу. Назустріч їм спішили ватаги учнів у дорожніх плащах,

накинутих прямо на піжами. їх підганяли до Великої зали вчителі і старости.

* Це ж був Поттер!

* Гаррі Поттер!

* Це він був, клянусь, я його бачила!

Та Гаррі не озирався, і невдовзі вони вже підбігли до входу в кімнату на вимогу. Гаррі

притулився до зачарованої стіни, вона його визнала, й вони з Луною помчали крутими сходами

вниз.

— Що?..

Коли Гаррі побачив кімнату, то ледь не послизнувся на східцях від шоку. Кімната була

переповнена, людей було набагато більше, ніж тоді, як він звідси виходив. На нього дивилися

Кінґслі й Люпин, а ще Олівер Вуд, Кеті Бел, Анжеліна Джонсон і Алісія Спінет, Білл і Флер, а

ще містер і місіс Візлі.

— Гаррі, що там діється? — запитав Люпин, зустрівши його біля сходів.