Гаррі Поттер і смертельні реліквії

відчинить вам двері? Тоді не доведеться будити півзамку.

* Вона не відповідає, стара ти швабра! Сама їх відчини! Чула? Відчиняй негайно!

* Авжеж, як забажаєте, — з крижаним холодом у голосі відповіла професорка

Макґонеґел. Легенько стукнула дверним кільцем, і співучий голос знову запитав:

* Де діваються зниклі предмети?

* У небуття, тобто у вічність, — відповіла професорка Макґонеґел.

* Гарно сказано, — відповіло дверне кільце у формі орла і двері прочинилися.

Розмахуючи чарівною паличкою, Амікус увірвався до вітальні. Нечисленні рейвенкловці,

котрі ще там залишалися, кинулися до сходів. Згорблений, як і сестра, Амікус мав бліде одутле

обличчя з крихітними очицями, які одразу прикипіли до Алекти, нерухомо розпластаної на

підлозі. Брат закричав від люті й страху.

* Що вони зробили, паршиві щенята? — волав він. — Я всіх закляну "Круціатусом",

поки не зізнаються, хто це зробив!.. Що ж тепер скаже Темний Лорд?! — репетував він, стоячи

над сестрою й луплячи себе кулаком по лобі. — Хлопця немає, а вони взяли і її вбили!

* Її тільки приголомшено, — роздратовано урвала його професорка Макґонеґел, що вже

встигла нахилитися й оглянути Алекту. — Нічого їй не станеться.

* Ні, чорта лисого, станеться! — ревів Амікус. — Станеться, якщо вона потрапить у

руки Темному Лордові! Вона його викликала, я відчув, як запекла моя Мітка, і тепер він думає,

що ми маємо Поттера!

* "Маємо Поттера"? — різко перепитала професорка Макґонеґел. — Як це розуміти: