Гаррі Поттер і смертельні реліквії

мозок... він ішов крізь тунель до першої печери... вирішив поглянути на медальйон, перш ніж

повертатися... це ж недовго...

Хтось затарабанив у вхідні двері і рейвенкловці завмерли. З того боку Гаррі почув м’який

співучий голос дверного кільця:

— Де діваються зниклі предмети?

— Звідки я знаю?! Заткнися! — прогарчав грубий голос, що належав, як зрозумів Гаррі,

братові Алекти — Амікусові Керроу. — Алекто? Алекто? Ти там? Ти його впіймала? Відчини

двері!

Перелякані рейвенкловці перешіптувалися. Тоді, без попередження, пролунала серія

голосних бахкань, наче хтось стріляв у двері з рушниці.

— АЛЕКТО! Якщо він прибуде, а в нас не буде Поттера... ти хочеш, щоб було, як з

Мелфоями? ВІДПОВІДАЙ! — ревів Амікус, щосили трясучи дверима, проте вони не

піддавалися. Рейвенкловці почали задкувати, а найбоягузливіші помчали сходами до спалень. І

коли вже Гаррі думав, чи не висадити самому в повітря двері й не приголомшити Амікуса, поки

смертежер нічого не придумав, за дверима пролунав інший, добре знайомий голос.

— Дозвольте запитати, що це ви робите, професоре Керроу?

* Намагаюся... зайти... в ці кляті... двері! — прокричав Амікус. — Піди по Флитвіка!

Нехай їх негайно відчинить!

* А хіба ваша сестра не там? — запитала професорка Макґонеґел. — Хіба професор

Флитвік не впустив її сюди ще ввечері, на ваше наполегливе прохання? Може, хай вона