Гаррі Поттер і смертельні реліквії

дерев’яний радіоприймач.

— Де це ми?

— У кімнаті на вимогу, де ж іще? — відповів Невіл. — Вона перевершила саму себе, скажи?

За мною гналися обоє Керроу, і я зрозумів, що більше ніде не сховаюся, тож зумів зайти в двері, і

от що я тут знайшов! Ну, коли я прибув, вона ще не була така — була значно менша, висів тільки

один гамак і лише ґрифіндорські гобелени. Але що більше прибувало воїнів Дамблдорової

армії, то просторішою вона ставала.

— А Керроу сюди не можуть проникнути? — запитав Гаррі, шукаючи очима двері.

* Ні, — сказав Шеймус Фініґан, якого Гаррі не впізнав, доки той не заговорив. Набрякле

Шеймусове лице вкривали синці. — Це надійна схованка. Поки тут є хоч один наш, чужий сюди

не зайде, бо двері не відчиняться. Це Невілова заслуга. Він справді розуміє цю кімнату.

* ї треба попросити точнісінько про те, що тобі потрібно... скажімо: "Я не хочу, щоб сюди

могли потрапити Керроу чи їхні посіпаки"... і кімната все це виконає! Треба лише стежити, щоб

були перекриті всі можливі ходи! Невіл тут незрівнянний!

* Це все доволі просто, — скромно пояснив Невіл. — Я тут просидів майже півтори доби і

страшенно зголоднів, тому й подумав, що непогано було б щось з’їсти — тоді й відкрився цей

перехід до "Кабанячої голови". Я пішов туди й зустрів там Еберфорса. Він забезпечує нас

харчами, бо це єдина послуга, якої кімната чомусь не хоче надавати.

* Це тому, що їжа належить до одного з п’яти винятків Темпового закону природної

трансфіґурації, — пояснив Рон, викликавши цим загальний подив.