Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— То ми вам допоможемо.

Інші воїни Дамблдорової армії закивали головами — хто з ентузіазмом, а хто урочисто.

Дехто аж з місць позіскакував, щоб продемонструвати свою готовність до негайних дій.

* Ви не розумієте, — за останні кілька годин Гаррі, здається, вже не раз повторював цю

фразу. — Ми... ми вам не можемо сказати. Ми це повинні зробити... самі.

* Чому? — не вгавав Невіл.

* Бо... — відчайдушно прагнучи почати пошуки останнього горокракса, чи хоч би

обговорити з Роном і Герміоною наодинці, з чого ті пошуки починати, Гаррі ніяк не міг

зібратися з думками. Шрам смикало. — Дамблдор доручив нам трьом виконати одну роботу, —

пояснив він, обережно добираючи слова, — і ми не повинні нікому казати... це умова, тобто він

хотів, щоб це зробили тільки ми, ми втрьох.

* Але ж це його армія, — наполягав Невіл. — Дамблдорова армія. Ми були тут, ми не

давали їй розпастися, поки ви десь пропадали...

* Старий, це був не курорт, — зауважив Рон.

* Я такого й не казав, але я не розумію, чому ви нам не довіряєте. Усі присутні в цій

кімнаті чинили опір, і всі опинилися тут, бо на них полювали Керроу. Усі присутні довели свою

вірність Дамблдорові... і вірність тобі.

* Послухайте, — почав Гаррі, сам не знаючи, що казати, та це вже не мало особливого

значення, бо за спиною в нього щойно відчинилися двері тунелю.

* Ми отримали твою звістку, Невіл є! Гаррі, Роне, Герміоно! Привіт вам! Ми так і