Гаррі Поттер і смертельні реліквії

відхилився від стіни, наче маленькі дверцята, відкриваючи вхід у справжній тунель. І з нього

виліз не хто інший, як Невіл Лонґботом — з довжелезним волоссям, порізаним лицем і в

подертому одязі. Він зістрибнув з каміна й радісно вигукнув:

— Я знав, що ти прийдеш! Я знав це, Гаррі!

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ —

Втрачена діадема

— Невіле... що за виг... як?.. Однак Невіл уже помітив Рона з Герміоною й пригортав їх до

себе, захоплено щось вигукуючи. Що довше дивився Гаррі на Невіла, то краще роздивлявся, в

якому той кепському стані. Одне око розпухле й жовто-фіолетове, обличчя порізане, та й уся

його занедбаність свідчила, що він зараз живе в суворих умовах. Та попри все, Невілове пом’яте

лице світилося щастям, коли він випустив з обіймів Герміону і знову сказав:

* Я знав, що ви прийдете! Увесь час казав Шеймусові, що рано чи пізно так буде!

* Невіле, що з тобою?

* Що? Це? — Невіл недбало махнув головою, не надаючи великого значення своїм ранам.

— Та то ще нічого. У Шеймуса гірше. Побачите. То що, гайда? О, — зиркнув він на Еберфорса,

— Еб, там ще кілька людей на підході.

* Ще кілька? — лиховісно перепитав Еберфорс. — Як це зрозуміти, Лонґботоме? У нас

комендантська година, і все село зачакловане "котячим концертом"!

— Я знаю, тому вони і роз’являться прямо в шинку, — сказав Невіл. — Просто відправте

їх у тунель, коли вони прибудуть, добре? Дуже вам дякую.