Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Краще б він цього не чув, краще вимів би це з голови.

* Мені так... мені так жаль, — прошепотіла Герміона.

* Відійшла, — прохрипів Еберфорс. — Назавжди відійшла. Він витер рукавом носа й

прокашлявся.

* Ґріндельвальд, звісно, втік. Він і так уже мав недобру славу у своїй країні, і не хотів,

щоб Аріану теж записали на його рахунок. А в Албуса були тепер розв’язані руки. Він був

вільний від тягаря рідної сестри, вільний, щоб стати найвидатнішим чаклуном...

* Він ніколи не був вільний, — перебив його Гаррі.

* Тобто? — здивувався Еберфорс.

* Ніколи, — повторив Гаррі. — У той вечір, коли ваш брат загинув, він випив зілля, що

довело його до безумства. Він почав кричати, благати когось невидимого. "Не зашкодь їм,

прошу... краще мені завдай болю".

Рон і Герміона не зводили з Гаррі очей. Він досі не розповідав деталей того, що діялось на

острівці посеред озера. Події, що сталися після їхнього з Дамблдором повернення у Гоґвортс,

цілком затьмарили все попереднє.

— Він думав, що знов опинився у минулому — з вами і з Ґріндельвальдом, я знаю, —

сказав Гаррі, пригадуючи, як ридав і благав пощади Дамблдор. — Він думав, що бачить, як

Ґріндельвальд калічить вас і Аріану... це були для нього страшні муки, якби ви побачили його

тоді, то ніколи б не казали, що він був вільний.

Еберфорс розглядав свої жилаві руки й наче нічого не чув. Після довгої мовчанки сказав: