Гаррі Поттер і смертельні реліквії

допомогти, то ми дочекаємося світанку, дамо вам спокій і самі знайдемо вихід. Але якщо ви

можете допомогти... то зараз непогана нагода про це сказати.

Еберфорс прикипів до крісла й дивився на Гаррі такими схожими на братові очима.

Нарешті прокашлявся, встав, обійшов столик і підійшов до портрета Аріани.

— Ти знаєш, що робити, — сказав він.

Вона всміхнулася, відвернулась і кудись пішла, але не так, як це завжди роблять персонажі

інших портретів — за край рами — ні, вона пішла довгим тунелем, намальованим за її спиною.

Вони дивилися, як віддаляється худорлява постать, поки її не поглинула темрява.

— Е-е... що?.. — почав було Рон.

— Туди зараз веде лише один шлях, — пояснив Еберфорс. — Усі старі таємні переходи зараз

перекрито з обох боків, дементори стоять на всіх мурах, а в самій школі, як я знаю зі своїх

джерел, ходять патрулі. Школу ще ніколи так потужно не охороняли. Не знаю, як ви собі думаєте

щось зробити, потрапивши всередину, коли Снейп — директор, а та парочка Керроу — його

заступники?.. Втім, вам видніше. Ви ж кажете, що готові вмерти.

— Ой, що це?.. — насупилася Герміона, дивлячись на Аріанин портрет.

Наприкінці намальованого тунелю знову з’явилася крихітна біла цяточка, і стало видно,

що це повертається Аріана, з кожним кроком більшаючи. Та вона йшла не сама — з нею був ще

хтось, вищий за неї, що кульгав поруч, помітно схвильований. Волосся в нього було довжелезне,

на обличчі яріли глибокі рани, а одяг був пошматований і подертий. Постаті наближались,

більшали, і нарешті на портреті стало видно тільки голови й плечі. Потім увесь портрет