Гаррі Поттер і смертельні реліквії

спину. Мотоцикл тепер летів некерований, коляска несамовито крутилася в стрімких повітряних

потоках.

* Я всьо зроблю, Гаррі, не журиси! — загорлав Геґрід і витяг з внутрішньої кишені куртки

квітчасту рожеву парасольку.

* Геґріде! Ні! Дай я!

* РЕПАРО! Щось оглушливо бахнуло — й коляска зовсім відпала від мотоцикла. Гаррі

за інерцією смикнуло вперед, а коляска почала падати...

У відчаї Гаррі націлився на неї чарівною паличкою і вигукнув: — Вінґардіум Левіоза!

Коляска, мов корок, шугонула вгору, крутячись як їй заманеться; добре, що взагалі

трималася в повітрі. Гаррі здобув частку секунди, щоб оговтатись, та повз нього знову полетіли

закляття: це насувалося троє смертежерів.

— Я зара’, Гаррі! — заволав звідкілясь із темряви Геґрід, проте Гаррі відчув, що коляска

знову падає. Він якомога тісніше притисся до її дна, націлився на середню з трьох постатей і

крикнув: — Імпедімента!

Закляття вдарило смертежера в груди. Він на мить химерно розкарячився в повітрі, наче

зіткнувся з невидимим бар’єром, а один його напарник ледь у нього не врізався...

Коли коляска почала падати, послане смертежером закляття просвистіло так близько, що

Гаррі довелося рвучко пригнутися за край — він аж зуба вибив об сидіння...

— Я зараз, Гаррі, я вже!

Велетенська рука вхопила Гаррі ззаду за мантію й висмикнула з коляски, що падала