Гаррі Поттер і смертельні реліквії

стільки народу.

Білл завагався.

— Гаррі, ти плануєш щось з Ґрипхуком.

Це була констатація, а не запитання, тож Гаррі нічого й не заперечував. Просто

очікувально дивився на Білла.

— Я знаю ґоблінів, — сказав Білл. — Я працював у "Ґрінґотсі", коли закінчив Гоґвортс.

Якщо вважати, що взагалі існує дружба між чаклунами й ґоблінами, то я маю друзів серед

ґоблінів... чи принаймні добре їх знаю і ставлюся до них з приязню. — І знову Білл завагався. —

Гаррі, що ти хочеш від Ґрипхука, і що ти йому за це пообіцяв?

— Я не можу тобі сказати, — відповів Гаррі. — Вибач, Білле. За їхніми спинами відчинилися

двері кухні. Флер при несла чергову порцію порожніх келихів.

— Зачекай, — сказав їй Білл. — Одну хвилинку. Вона знову вийшла, Білл зачинив двері.

— Тоді я мушу дещо сказати, — вів далі Білл. — Якщо ти уклав з Ґрипхуком якусь угоду, а

особливо якщо в цій угоді йдеться про скарб, то будь украй обережний. Ґоблінські уявлення про

власність, оплату й доплату відрізняються від людських.

Гаррі відчув млість, наче в серці заворушилася змійка.

* Що ти маєш на увазі? — запитав він.

* Ми говоримо про цілком різні породи істот, — відповів Білл. — Ділові стосунки між

чаклунами й ґоблінами століттями будувалися на взаємній недовірі... та ти й сам це знаєш з

"Історії магії". Винні обидві сторони, я не стверджую, що чаклуни були святі. Проте деякі