Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— ...і крихітні маленькі вушка, — розповідала Луна, — схожі на гіпопотамові, каже тато,

тільки пурпурові й волохаті. А якщо захочеш їх покликати, то треба мугикати якусь мелодію. Їм

подобаються вальси, а швидкої музики вони не люблять...

Дін зніяковіло стенув плечима, проходячи за Луною повз Гаррі до вітальні, де Рон і

Герміона вже накривали стіл для вечері. Скориставшись нагодою уникнути розпитувань, Гаррі

схопив два глечики з гарбузовим соком і подався за ними.

— ...а якщо колись побуваєш у нас, то я тобі цей ріг покажу. Тато мені про нього написав,

але я ще його не бачила, бо смертежери забрали мене прямо з "Гоґвортського експреса", і я так і

не потрапила додому на Різдво, — розповідала Луна, розпалюючи з Діном камін.

* Луно, ми ж тобі казали, — гукнула їй Герміона. — Той ріг вибухнув. То був ріг

різкопроривця, а не зім’яторогого хропача...

* Ні, то був ріг хропача, — незворушно заперечила Луна. — Тато мені писав. Він уже,

мабуть, відновив свою форму, бо ці роги, знаєте, самонаправні.

Герміона похитала головою й продовжила розкладати на столі виделки. До вітальні

увійшов Білл, за ним зійшов сходами містер Олівандер. Майстер чарівних паличок і досі мав

виснажений вигляд. Білл його підтримував однією рукою, а в другій ніс величеньку валізу.

— Я скучатиму за вами, містере Олівандер, — підбігла до старого Луна.

— А я — за тобою, люба, — поплескав її по плечах Олівандер. — Ти мене надзвичайно

підтримувала в тому жахливому місці.

* Що ж, au revoir, містеге Олівандег, — поцілувала його в обидві щоки Флер. — Тши вам