Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Мій любий хлопчику. — Голос в Олівандера був дуже кволий. — Ви нас урятували. Я

вже думав, що ми там і помремо. Я ніколи... ніколи не зможу вам віддячити... як годиться.

* Ми раді, що все вдалося.

Шрам засіпався. Гаррі знав, був переконаний, що майже не лишилося часу, щоб

випередити Волдеморта чи завадити йому досягти мети. Гаррі відчув, як його охопила паніка...

але ж він зробив свій вибір, коли вирішив спочатку поговорити з Ґрипхуком. Удаючи спокій,

якого й близько не відчував, Гаррі понишпорив у капшучку на шиї і вийняв дві половинки

поламаної чарівної палички.

— Містере Олівандер, мені потрібна допомога.

* Усе що завгодно. Усе, — кволо пообіцяв майстер.

* Ви можете її полагодити? Чи це можливо? Олівандер простяг тремтячу руку, і Гаррі

поклав йому на долоню дві половинки, що ледве трималися купи.

— Гостролист і феніксова пір’їна, — вимовив Олівандер тремтливим голосом. —

Одинадцять дюймів. Гарна й гнучка.

— Так, — підтвердив Гаррі. — Зможете?..

— Ні, — прошепотів Олівандер. — Мені прикро, страшенно прикро, але чарівну паличку,

що зазнала таких тяжких пошкоджень, неможливо полагодити жодними відомими мені

способами.

Гаррі був готовий почути таку відповідь, та все одно удар був важкий. Він забрав

половинки чарівної палички і знову сховав їх у капшучок. Олівандер дивився туди, де зникла