Гаррі Поттер і смертельні реліквії

його шукали. Я сам чув, як він сказав це тієї ночі, коли повернувся.

Гаррі потер шрам.

— Навряд чи він сказав Белатрисі, що то горокракс. Він не розкрив Луціусу Мелфою

правди про свій щоденник. Можливо, він пояснив їй, що це річ, яку він високо цінує, і попросив

заховати в сейф. Геґрід казав, що в цілому світі немає надійнішого місця, щоб там щось

зберігати... крім Гоґвортсу.

Коли Гаррі закінчив, Рон похитав головою.

— Ти так добре його розумієш.

— Тільки частково, — заперечив Гаррі. — Частково... Та краще б я хоч би настільки

розумів Дамблдора. Втім, побачимо. Йдемо... тепер Олівандер.

Рон і Герміона, спантеличені і вражені почутим, пішли за ним до дверей навпроти спальні

Білла і Флер. Гаррі постукав.

— Заходьте! — почувся слабкий голос.

Майстер чарівних паличок лежав на одному з двох односпальних ліжок, дальньому від

вікна. Він понад рік просидів у темниці, й Гаррі знав, що його там катували — принаймні, раз.

Був виснажений, з-під жовтуватої шкіри обличчя випиналися кістки. Великі сірі очі здавалися

ще більшими у темних проваллях очниць. Руки, що лежали поверх ковдри, були худі, як у

скелета. Гаррі сів на вільне ліжко поруч з Роном і Герміоною. Вранішнього сонця звідси не було

видно. Вікно кімнати виходило в сад на верхівці кручі з свіжою могилою.

* Містере Олівандер, вибачте, що ми вас турбуємо, — сказав Гаррі.