Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Рон, Герміона, Фред, Джордж і Флер вишикувалися перед сяючою раковиною тітки

Петунії.

* Одного не вистачає, — зауважив Люпин.

* Осьо,—похмуро буркнув Геґрід, схопив за комір Манданґуса й поставив одразу за Флер;

та наморщила носа й ступнула крок уперед, опинившись між Фредом і Джорджем.

* Я ж ото казав, що ліпше б я був охоронцем, — пробурмотів Манданґус.

* Цить, — прогарчав Муді. — Я тобі вже теж казав, безхребетний хробаче, що як

нарвемося на смертежера, то він захоче Поттера впіймати, а не вбити. Дамблдор завжди казав,

що Відомо-Хто захоче покінчити з Поттером особисто. Якраз охоронцям і буде найгірше, бо

смертежери їх убиватимуть не задумуючись.

Це не дуже заспокоїло Манданґуса, але Муді вже вийняв з-під плаща шість чарочок,

роздав усім, і в кожну налив багатозільної настійки.

— Ну, всі разом...

Рон, Герміона, Фред, Джордж, Флер і Манданґус вихилили чарки. Усі зойкнули й

скривилися, коли юшка потекла їм у горло.

х миттєво почало роздувати й спотворювати, наче вони були з гарячого воску. Герміона й

Манданґус на очах підросли; натомість Рон, Фред і Джордж зменшилися; чуби їхні

потемнішали, а довге волосся Герміони й Флер ніби змоталося їм у голову.

Муді, якого це анітрохи не вразило, почав розв’язувати свої великі мішки, а як розігнувся,

то перед ним, хекаючи й відсапуючись, стояло шестеро Гаррі Поттерів.