Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— На наше щастя, Відомо-Хто не знає, що ми перевозимо тебе сьогодні. Ми злили

міністерству дезінформацію, ніби ти залишишся тут аж до тридцятого. Однак ми маємо справу з

Відомо-Ким, тож не можна покладатися тільки на те, що він чекатиме іншого дня. Він,

очевидно, має зо два смертежери, які патрулюють небо в цьому районі. Тому ми забезпечили

усіма можливими рівнями захисту дванадцять різних будинків. Усі вони мають такий вигляд,

наче саме там ми збираємося тебе ховати, усі вони так чи так пов’язані з Орденом. Це мій

будинок, Кінґслева хата, будинок Моліної тітоньки Мюріель... ти зрозумів задум.

— Так, — не зовсім чесно відповів Гаррі, бо він і далі бачив у цьому плані величезну

прогалину.

— Ти полетиш до батьків Тонкс. Коли опинишся в радіусі захисних заклять, накладених

нами на їхній будинок, то скористаєшся летиключем до "Барлогу". Питання є?

— Е-е... є, — відповів Гаррі. — Може, вони спершу й не знатимуть, до якого з дванадцяти

захищених будинків я прямую, але ж незабаром усе збагнуть, коли... — він швидко полічив

присутніх — ...чотирнадцятеро душ полетять до батьків Тонкс.

— Ага, — сказав Муді, — я ж забув згадати основне. Ми не полетимо всі чотирнадцятеро

до батьків Тонкс. Сьогодні в небі виявиться семеро Гаррі Поттерів, і кожен матиме супутника, і

всі такі пари летітимуть до різних безпечних будинків.

Муді вийняв з-під плаща баклажку чогось схожого на багно. Йому більше не треба було

нічого говорити — Гаррі миттю зрозумів його задум.

— Ні! — крикнув він так, що аж голос забринів у кухні. — Не вийде!