Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Це було наче занурення в давній страшний сон — на мить здалося, що він стоїть

навколішки поруч із загиблим Дамблдором біля підніжжя найвищої в Гоґвортсі вежі, хоч

насправді він дивився на крихітне тільце, що скорчилося на траві, пронизане Белатрисиним

срібним ножем. Гаррі машинально повторював:

— Добі... Добі... — хоч і розумів, що ельф уже там, звідки не озиваються.

За якусь хвилю збагнув, що вони все ж потрапили куди треба, бо, поки він стояв

навколішки над ельфом, його оточили Білл, Флер, Дін і Луна.

— Герміона? — спитав він стривожено. — Де вона?

— Рон заніс її в дім, — пояснив Білл. — 3 нею все буде добре.

Гаррі знову подивився на Добі. Простяг руку й висмикнув з ельфового тіла гострий

кинджал, а тоді зняв куртку і накрив нею Добі, наче ковдрою.

Десь неподалік билося об скелі море. Гаррі вслухався в його шум, поки друзі розмовляли,

обговорювали те, що його не цікавило, щось вирішували. Дін поніс у дім пораненого Ґрипхука,

Флер побігла з ними. Білл радив, як краще поховати ельфа, а Гаррі на все погоджувався, навіть

не дослухаючись. Він дивився на крихітне тіло, а його шрам сіпався й палав, і частиною мозку,

неначе зазираючи з протилежного боку в довжелезну підзорну трубу, він бачив, як Волдеморт

карає тих, хто залишився в Мелфоєвому маєтку. Його лють була страшна, проте горе, яке

відчував Гаррі через смерть Добі, її ніби применшувала, й вона здавалася далеким бурхливим

штормом, відлуння якого ледь долинало до Гаррі через безмежний, мовчазний океан.

— Треба поховати, як годиться, — це були перші слова, що їх Гаррі вимовив цілком