Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Гаррі примружено роззирнувся в темряві. Неподалік під неозорим зоряним небом виднівся

будинок, і Гаррі здалося, що він помітив там рухи.

— Добі, це котедж "Мушля"? — прошепотів він, стискаючи в руках дві чарівні палички,

відібрані у Мелфоїв, готовий, як що буде треба, до бою. — Ми опинилися там, де треба? Добі?

Він озирнувся. Маленький ельф стояв неподалік.

— ДОБІ!

Ельф захитався, в його величезних блискучих очах відбилися зорі. І він сам, і Гаррі

одночасно подивилися на срібне руків’я ножа, що стирчало з ельфових грудей.

— Добі... ні... НА ПОМІЧ! — заревів Гаррі в бік будинку, до людей, що там рухалися. — НА

ПОМІЧ!

Він не знав і не хотів знати, чаклуни там чи маґли, друзі чи вороги. Він бачив лише темну

пляму, що розповзалася в Добі на грудях, бачив тонесенькі ручки, що їх ельф простягав до Гаррі

в німому благанні. Гаррі схопив його й поклав боком на холодну траву.

— Добі, ні, не вмирай, не вмирай...

Ельфові очі знайшли його, губи затремтіли, силкуючись вимовити пару слів:

— Гаррі... Поттер...

І, легенько здригнувшись, ельф завмер, а його очі стали просто великими скляними

кулями, посиланими світлом зірок, яких вони вже не бачили.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —

Майстер чарівних паличок