Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Величезним напруженням волі Гаррі заблокував свідомість від Волдемортових думок, і

повернувся в темряву, де сидів, прив’язаний до Рона, Герміони, Діна й Ґрипхука, і прислухався до

Ґрейбека і Скабіора.

— "Герміона Ґрейнджер", — читав Скабіор, — "бруднокровка, котра, як відомо, тиняється

разом з Гаррі Поттером".

Шрам палав у тиші, але він зробив неймовірне зусилля, щоб залишитися тут і не

зісковзнути у Волдемортову свідомість. Почув, як зарипіли Ґрейбекові черевики, коли той

присів навпочіпки біля Герміони.

* А знаєш, симпатюля, хтось на цій фотці дуже на тебе схожий.

* Це не я! Не я!

Нажаханий Герміонин крик був немовби підтвердженням цього факту.

— "...котра, як відомо, тиняється з Гаррі Поттером", — неголосно повторив Ґрейбек.

Усі довкола завмерли. Шрам несамовито болів, та Гаррі з останніх сил чинив опір

Волдемортовим думкам. Ще ніколи не було так важливо залишатися самим собою.

— Ну, це вже інша справа, скажи? — прошепотів Ґрейбек. Усі мовчали. Гаррі відчув, як

завмерла в очікуванні зграя хапунів, як затремтіла Герміонина рука. Ґрейбек розігнувся й ступив

кілька кроків до того місця, де сидів Гаррі, знову нахилився й уважно придивився до

безформних рис його обличчя.

* А що це в тебе на лобі, Верноне? — м’яко запитав він, війнувши на Гаррі смородом з

рота, і притис брудного пальця до розтягнутого шраму.