Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Пошукаймо на інших пагорбах.

І вони роз’явилися, щоб опинитися за кілька миль далі на північ. Вітер шарпав їм волосся

і одяг.

* Ага! — вигукнув Рон, показуючи вгору, на вершину пагорба, на якому вони щойно

явилися. Там височів надто химерний будинок — наче великий чорний циліндр вертикально

здіймався в небо, а за ним у надвечір’ї висів примарний місяць. — Це точно Лунин будинок, бо

хто б ще міг у такому жити? Він мені нагадує слона!

* Це зовсім не схоже на слона, — заперечила Герміона, дивлячись на дивний будинок.

* Я мав на увазі шахового слона, — пояснив Рон. — Тобто офіцера.

У Рона ноги були найдовші, тож він видерся на пагорб перший. Коли Гаррі з Герміоною

його наздогнали, важко дихаючи й хапаючись за боки, він радісно шкірився.

— Це їхній, — сказав Рон. — Дивіться.

До поламаних воріт було прибито три намальовані вручну таблички. На першій було

написано: "Базікало". Головний редактор: К. Лавґуд", на другій: "Збирайте власну омелу", а на

третій: "Не їсти керованих слив".

Хвіртка відчинилася зі скрипом. Звивиста стежка, що вела до вхідних дверей, заросла

чудернацькими рослинами, серед яких був і кущ, усіяний жовтогарячими, схожими на редиску,

плодами, що їх іноді носила замість сережок Луна. Гаррі здалося, що він упізнав снарґалуфа,

тож він обійшов засохлий пеньок здалеку. По обидва боки від вхідних дверей стояли, наче

вартові, дві старезні дикі яблуні, погнуті вітром, безлисті, однак рясно вкриті червоними