Гаррі Поттер і смертельні реліквії

кислицями завбільшки як вишні та кущистими гронами омели з білими намистинками плодів.

На одній гілці сиділа, дивлячись на них, малесенька сова з трохи приплюснутою, мов у яструба,

голівкою.

— Гаррі, ти краще скинь плащ-невидимку, — сказала Герміона, — бо містер Лавґуд хоче

допомогти тобі, а не нам.

Гаррі так і зробив, віддавши плаща їй, щоб поклала у свою безрозмірну сумочку. Потім

Герміона тричі грюкнула калаталом у формі орла у товстезні чорні двері, оббиті залізними

цвяхами.

Не минуло й десяти секунд, як двері розчинилися навстіж і на порозі з’явився босий

Ксенофілій Лавґуд у якомусь балахоні, схожому на поплямовану нічну сорочку. Його

довжелезне біле, схоже на цукрову вату волосся було брудне й розкошлане. Той Ксенофілій, що

був на весіллі Білла й Флер, здавався справжнісіньким франтом порівняно з цим.

* Що? Що таке? Хто ви такі? Чого хочете? — закричав він високим роздратованим

голосом, спочатку глянувши на Герміону, тоді на Рона й нарешті на Гаррі, від чого його рот

роззявився, наче бездоганно кругле кумедне "О".

* Добрий день, містере Лавґуд, — простяг руку Гаррі. — Я Гаррі, Гаррі Поттер.

Ксенофілій не потис поданої руки, хоч те око, що не було скошене до носа, ковзнуло по

шраму в Гаррі на лобі.

* Нічого, якщо ми зайдемо? — спитав Гаррі. — Ми хотіли б вас щось запитати.

* Я... я не думаю, що це доцільно, — прошепотів Ксенофілій. Він ковтнув слину й обвів