Гаррі Поттер і смертельні реліквії

причина покепкувати з нього для тих, хто й так не любив Дамблдора, і певне розчарування для

тих, хто вважав його прекрасною людиною. А взагалі, я думаю, що з великої хмари пішов малий

дощ. Дамблдор був ще зовсім юний, коли вони...

— Був нашого віку, — різко нагадав йому Гаррі, так само, як раніше Герміоні, і щось у

виразі його обличчя підказало Ронові, що не варто більше зачіпати цю тему.

На кущі ожини в самому центрі замерзлого павутиння сидів великий павук. Гаррі націлив

на нього чарівну паличку, яку дав йому вчора Рон. Герміона вже встигла оглянути цю паличку й

вирішила, що її зроблено з терну.

— Енґорджіо!

Павук затремтів і підстрибнув на павутинні. Гаррі спробував ще раз. Цього разу павук

трохи побільшав.

— Перестань, — різко сказав Рон, — я більше не буду казати, що Дамблдор був надто

юний, добре?

Гаррі геть забув, що Рон терпіти не міг павуків.

— Вибач... редуціо.

Павук не зменшився. Гаррі глянув на тернову чарівну паличку. Навіть найменше закляття,

яке він сьогодні випробував, було слабше за ті, що колись творила його паличка з феніксовою

пір’їною. Нова чарівна паличка відчувалася чимось чужорідним, наче до його руки пришили

чиюсь долоню.

— Треба просто потренуватися, — сказала Герміона, що нечутно підійшла до них ззаду й