Гаррі Поттер і смертельні реліквії

побачили нічого особливого, крім високого живоплоту та дерев у саду, що надавали

кривобокому будиночку захист від маґлівських очей.

— Дивно — бути так близько і не зайти, — пробурмотів Рон.

— Наче ти їх давно не бачив. Ти ж був там на Різдво, — холодно сказала Герміона.

— Та я не був у "Барлозі"! — недовірливо розсміявся Рон. — Ти що, думаєш, я повернувся б

додому, щоб розказати, як я вас покинув? Ага, Фредові з Джорджем це б дуже сподобалося. А

Джіні, та взагалі носила б мене на руках.

— А де ж ти тоді був? — здивувалася Герміона.

— У новому домі Білла й Флер. У котеджі "Мушля". Білл завжди мене розумів. Він... він

не був у захваті від того, що я вчудив, але хоч не діставав мене. Він знав, що я й так себе караю.

З родини більше ніхто не знав, що я в нього. Білл сказав мамі, що вони з Флер не приїдуть на

Різдво, бо хочуть відсвяткувати вдвох. Знаєте, перше свято після одруження. Не думаю, що

Флер була проти. Ви ж знаєте, як вона ненавидить Целестину Ворбек.

Рон повернувся до "Барлогу" спиною.

— Підемо сюди, — сказав він і повів їх на другий бік пагорба. Вони йшли декілька годин, і

Герміона наполягла, щоб Гаррі заховався під плащем-невидимкою. Ґроно невисоких пагорбів

виявилося цілком незаселеним — окрім однієї хатинки, на вигляд покинутої.

— Може, це їхня, а вони десь подалися на Різдво? — при пустила Герміона, зазираючи

крізь вікно в охайну кухоньку з геранню на підвіконнях.

— Думаю, ти б одразу впізнала дім Лавґудів, якби зазирнула в їхнє вікно, — пирхнув Рон. —