Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Дамблдор загинув, — похитав він головою. — Я бачив, як це сталось, я бачив його тіло.

Він відійшов назавжди. Крім того, його патронусом був фенікс, а не лань.

— Але ж патронуси можуть мінятися? — не вгавав Рон. — Он у Тонкс змінився ж,

правда?

— Так, але якби Дамблдор був живий, то чого б йому самому не з’явитися? Чого

власноручно не вручити мені меча?

— Якби ж я знав, — знизав плечима Рон. — А чого він не дав його тобі, як ще був живий?

І чого заповів тобі старого снича, а Герміоні — книжку дитячих казочок?

— А чого? — глянув Гаррі Ронові в очі, прагнучи знайти відповідь.

* Не знаю, — сказав Рон. — Іноді, як мене це все діставало, я думав, що він просто

пожартував або... хотів усе ускладнити. Але я вже так не думаю, зовсім ні. Він знав, що робить,

коли заповідав мені світлогасник, правда ж? Він... ну, — Ронові вуха спалахнули, і він раптом

зацікавився жмутком трави на землі, тицяючи в нього ногою, — він, мабуть, знав, що я вас

покину.

* Ні, — виправив його Гаррі. — Він, мабуть, знав, що ти захочеш повернутися.

Видно було, що Рон за це вдячний, але зніяковіння його не минуло. Щоб змінити тему,

Гаррі запитав:

— Якщо зайшла мова про Дамблдора — ти чув, що написала про нього Скітер?

— Та чув, — одразу відповів Рон, — про це багато говорили. Звісно, в інші часи новина, що

Дамблдор дружив з Ґріндельвальдом, стала б справжньою сенсацією, але тепер це тільки зайва