Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Герміона поклала знешкоджений горокракс у вишиту бісером сумочку і, не кажучи ні слова,

лягла в ліжко й накрилася. Рон подав Гаррі нову чарівну паличку.

— Обійшлося краще, ніж ти міг сподіватися, — пробурмотів Гаррі.

— Ага, — погодився Рон. — Могло бути й гірше. Пам’ятаєш тих птахів, що вона на мене

наслала?

— Я про це ще подумаю, — почувся з-під ковдр приглушений Герміонин голос, проте Гаррі

помітив, як тихо всміхнувся Рон, виймаючи з рюкзака свою темно-бордову піжаму.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ —

Ксенофілій Лавґуд

Гаррі не сподівався, що Герміонин гнів ущухне за одну ніч, тому анітрохи не здивувався,

що вранці вона спілкувалася здебільшого за допомогою похмурих поглядів та в’їдливої

мовчанки. Рон у відповідь старався в її присутності бути незвично сумним, демонструючи так

своє каяття. Тепер, коли вони знову були утрьох, Гаррі почувався наче на малолюдному

похороні, де він єдиний не був у жалобі. Зате в ті короткі хвилини, коли Рон залишався

наодинці з Гаррі — йдучи по воду чи шукаючи в підліску грибів, — він ставав до непристойності

жвавий.

— Хтось нам допоміг, — увесь час повторював він. — Хтось прислав ту лань. Хтось нас

підтримує. Одному горокраксу капут, старий!

Підбадьорені знищенням медальйона, вони міркували про можливі схованки інших

горокраксів, хоч і обговорювали цю тему вже безліч разів. До Гаррі повернулися оптимізм і