Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Бо ми називали його ім’я?

* Отож бо! Треба визнати, що в цьому є сенс. Його відважувалися називати лише ті

люди, що мали намір серйозно йому протистояти — такі, як Дамблдор. Тепер на це ім’я

накладено табу, і кожного, хто його називає, можна вистежити — швидкий і легкий спосіб

виявити членів Ордену! Саме так ледь не схопили Кінґслі...

* Жартуєш?

* Та ні. Білл розповідав, що зграя смертежерів загнала його в кут, і він ледве вирвався з

їхніх лап. Тепер переховується, як і ми. — Рон замислено почухав собі підборіддя кінчиком

чарівної палички. — Ти не думаєш, що ту лань міг прислати Кінґслі?

* Його патронус — рись, ми ж бачили її на весіллі, пам’ятаєш?

* Ну, так...

Вони пройшли вздовж кущів, подалі від намету і Герміони.

* Гаррі... а ти не думаєш, що це міг бути Дамблдор?

* Що, Дамблдор?

Рон трохи зніяковів, але тихенько пояснив:

— Дамблдор... — лань? Тобто, — Рон скоса стежив за Гаррі, — він же був останній, хто

володів справжнім мечем?

Гаррі не розреготався з Рона, бо добре розумів, яке палке бажання стояло за цим

запитанням. Думка, що Дамблдор зумів до них повернутися, що він пильнує за ними, дуже б їх

підтримала.