Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Щось там було? — запитав Рон.

* Ні, — відповів Гаррі.

— А як цей меч сюди потрапив?

* Мабуть, його кинув у воду той, хто вичаклував патронуса. Хлопці дивилися на пишно

оздоблений срібний меч, руків’я якого виблискувало рубінами при світлі Герміониної палички.

* Думаєш, справжній? — запитав Рон.

— Є спосіб перевірити, — відповів Гаррі.

Горокракс і далі гойдався у Ронових руках. Медальйон легенько смикався. Гаррі розумів

— те, що всередині, знову стривожене. Воно відчуло присутність меча й намагалося вбити

Гаррі, щоб меч не потрапив йому в руки. Часу для довгих розмов не було. Настала мить

знищити медальйон, раз і назавжди. Гаррі озирнувся на всі боки, піднявши Герміонину чарівну

паличку, і побачив відповідне місце — плаский камінь-валун під явором.

* Ходи сюди, — сказав він і підійшов до валуна, змів з нього сніг і простяг руку по

горокракс. Але коли Рон подав йому ще й меч, Гаррі похитав головою.

* Ні, це маєш зробити ти.

* Я? — розгублено перепитав Рон. — Чому?

* Бо це ти витяг меч з озера. Я вважаю, що це право належить тобі.

Тут не йшлося про люб’язність чи щедрість. Так само, як він знав, що лань не заподіє

йому зла, так тепер він знав, що саме Рон повинен узяти в руки меча. Дамблдор принаймні

встиг навчити Гаррі дечого про певні види магії, про непередбачувану силу певних дій.