Гаррі Поттер і смертельні реліквії

уже тремтів, зуби шалено цокотіли, та він і далі роздягався, поки не залишився на снігу босий,

у самих трусах. Поклав зверху на одяг капшук з поламаною чарівною паличкою, маминим

листом, уламком Сіріусового дзеркальця та стареньким сничем і націлив Герміонину паличку

на кригу.

— Діфіндо.

Крига тріснула голосно, мов постріл серед тиші. Поверхня озерця розкололася й великі

брили темного льоду затряслися на дрібних брижах води. Гаррі припустив, що глибина

невелика, однак, щоб дістати меча, все одно треба було пірнати.

Роздуми не робили завдання легшим, а воду теплішою. Гаррі підступив до краю води й

поклав засвічену Герміонину чарівну паличку на землю. Намагаючись не думати, що зараз йому

буде ще холодніше чи як жахливо він тремтітиме незабаром, Гаррі стрибнув.

Кожнісінька пора його тіла залементувала протестом, повітря в легенях застигло кригою,

коли він занурився по плечі в крижану воду. Він ледве міг дихати, а трусився так, що аж вода

вихлюпувалася з берегів. Намацав занімілим пальцем ноги лезо. Волів пірнати лише один раз.

Ще на кілька секунд відклав пірнання, тремтячи й задихаючись, аж доки звелів собі, що

мусить це зробити, зібрав усю свою волю в кулак і пірнув.

Холод був пекельний і обпалив його вогнем. Здавалося, навіть мозок замерз, коли він

проштовхнувся крізь темну воду до самого дна й простяг руку, намацуючи меч. Обхопив руків’я

й смикнув до себе.

Щось здушило йому горло. Подумав, що це водорості, хоч ніщо до нього не торкалося,