Гаррі Поттер і смертельні реліквії

лежав би перед ним на землі, а не в глибинах замерзлого озера. Він вирішив обійти це крижане

коло й пригадати, що сталося минулого разу, коли меч дався йому в руки. Тоді Гаррі був у

страшній небезпеці й благав про допомогу.

— На поміч, — пробурмотів він, але меч залишався на озерному дні, байдужий і

непорушний.

Що ж тоді ще було, питав себе Гаррі, обходячи озеро. Що сказав йому Дамблдор того разу,

коли він отримав меча? "Тільки істинний ґрифіндорець міг би витягти його з капелюха" . А які

саме риси визначають ґрифіндорця? Голосочок у Гаррі в голові відповів:

"живуть відважні учні там,

сміливі, горді як орли..."

Гаррі зупинився й тяжко зітхнув. Пара з рота швидко розчинилася в морозному повітрі.

Він знав, що треба зробити. Якщо бути чесним з самим собою, то він знав, що до цього дійде, з

першої ж секунди, як побачив під кригою меча.

Ще раз озирнувся на довколишні дерева, хоч цього разу був переконаний, що ніхто на

нього не нападе. Напасти можна було, коли він ще йшов лісом, або коли оглядав озеро. Він

тягнув час, бо його очікувала вельми неприваблива перспектива.

Неслухняними пальцями Гаррі почав скидати з себе численні одежини, що захищали його

від холоду. Про яку "гордість" може йтися, сумно думав Гаррі. Можливо, вона в тому, що він не

кличе Герміону зробити це замість нього.

Поки він роздягався, десь ухнула сова, і в серце стрілив болючий спогад про Гедвіґу. Він