Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Тут! — почувся незабаром з темряви Герміонин крик. — Ой, ні, вибач! Мені здалося,

що тут написано Поттер.

Вона протирала покришений, порослий мохом надгробок, і легка тінь набігла на її лице.

— Гаррі, йди сюди.

Він не хотів ще раз відвертати увагу від головного пошуку, тому досить неохоче

поплентався до неї крізь замети.

* Що?

* Дивись!

Могильна плита була така стара й понищена негодою, що напису на ній майже не було

видно. Герміона показала на символ під написом.

— Гаррі, це той самий знак, що в книжці!

Він придивився, куди вона показувала. На затертому камені ледве виднівся викарбуваний

трикутний знак під прізвищем, яке майже неможливо було прочитати.

— Ага... може бути...

Герміона запалила чарівну паличку й освітила ім’я та прізвище на плиті.

* Щось ніби Іґ... Іґнотус, здається...

* Я хочу знайти батьків, чуєш? — сказав він трохи роздратовано і відійшов, залишивши

її біля старої могили.

Він постійно наштовхувався на прізвища, знайомі йому, як це було з Еботом, ще з

Гоґвортсу. Іноді траплялися могили, де поруч були поховані різні покоління однієї чаклунської