Гаррі Поттер і смертельні реліквії

справжнього меча на підробку і навіть не згадував про свою дружбу з Батільдою. Але зараз не

варто було сумніватися в Герміониній гіпотезі, тим паче, що вона напрочуд легко погодилася

здійснити найпотаємніше бажання Гаррі.

— Чому ні, він міг і таке вчудити! То що, переносимось у Ґодрикову Долину?

— Так, Гаррі, але треба все ретельно обміркувати. — Вона сіла рівно й Гаррі побачив, що

перспектива мати новий план поліпшила їй настрій так само, як і йому. — Насамперед треба

випробувати роз’явлення вдвох під плащем-невидимкою, а ще, думаю, треба згадати закляття

"Розілюзнення", хіба що ти вважаєш за краще все зробити якомога надійніше і скористатися

багатозільною настійкою? Тоді треба буде добути чийогось волосся. Як на мене, це було б

найліпше. Що дужче ми замаскуємось, то краще...

Гаррі дав їй виговоритися, схвально кивав у коротких паузах, а сам був думками далеко.

Уперше з того часу, відколи довідався, що меч у "Ґрінґотсі" фальшивий, він відчув неабияке

збудження.

Ось-ось він буде вдома — там, де колись жила його родина. Якби не Волдеморт, то саме в

Ґодриковій Долині він ріс би і проводив шкільні канікули. Він запрошував би додому друзів...

міг би мати братів і сестер... а торт на сімнадцятиріччя спекла б йому мама. Життя, якого він

так і не знав, ще ніколи не поставало в його уяві так реально, як тепер, коли він має відвідати

малу батьківщину, яку в нього забрали. Коли Герміона лягла спати, він тихенько вийняв з її

вишитої бісером сумочки рюкзак, а з нього дістав фотоальбом, який йому колись давно

подарував Геґрід. Уперше за багато місяців він переглянув старі знімки батьків, що всміхалися