Гаррі Поттер і смертельні реліквії

ледве уник смерті, та особою Батільди Беґшот.

— А пам’ятаєш, що сказала Мюріель? — запитав він урешті.

— Хто-хто?

— Ну, знаєш, — він завагався, бо не хотів називати Ронове ім’я. — Тітка нашої Джині. На

весіллі. Та, що казала, ніби в тебе кістляві гомілки.

— А, — згадала Герміона.

Момент був слизький, бо Гаррі розумів — вона відчула, що ледь не пролунало Ронове ім’я.

Рвонув далі:

* Вона сказала, що Батільда Беґшот і досі живе в Ґодриковій Долині.

* Батільда Беґшот, — пробурмотіла Герміона, провівши вказівним пальцем по

Батільдиному імені, витисненому на палітурці "Історії магії". — То я вважаю, що...

Вона охнула так драматично, що Гаррі аж у грудях похололо. Він вихопив чарівну

паличку й рвучко озирнувся до входу, боячись побачити непроханого гостя, що вже вдирається

в намет, але нікого там не було.

* Що таке? — сердито запитав він, відчуваючи, однак, полегшення. — Навіщо ти так

робиш? Я вже подумав, що до нас у намет лізе смертежер.

* Гаррі, а що, як меч у Батільди? Що, як Дамблдор довірив його їй?

Гаррі поміркував над такою можливістю. Батільда була дуже стара і, судячи зі слів

Мюріель, геть з’їхала з глузду. Чи міг Дамблдор заховати Ґрифіндорів меч у неї? Якщо так, то

він аж занадто покладався на сліпий випадок. Дамблдор ніколи не розповідав Гаррі про заміну